«Буде нога — буду ходити!»

У світі безперервних випробувань та надзвичайних викликів українські військові виявляють неймовірну силу та відданість у виконанні своєї місії — захисті нашої землі. 

Один із них — Петро Кулик. Захисник наразі перебуває у Вашингтоні, де проходить процеси протезування та реабілітації. Про військове навчання у Німеччині, бойовий шлях Петра та його поранення читайте у нашому інтерв’ю. 

Військовий родом із міста Ковель Волинської області. Був мобілізований до ЗСУ весною 2023 року. Петро має вищу освіту за спеціальністю інженера-технолога, яку отримав у Національному університеті «Львівська політехніка». Також він пройшов офіцерські курси в Одесі та був на навчанні у Німеччині, яке дало Петру багато практичних знань. 

 

Куди вас направили після повернення з Німеччини?

У 80-ту штурмову бригаду на посаду командира взводу. Наша рота вже базувалася у районі виконання бойового завдання — село Костянтинівка, Бахмутський напрямок, Донецька область. 
 

Як ви отримали поранення? 

Це було під час виконання бойового завдання поблизу села Кліщіївка. Я був у евакуаційній групі. Це було на День Незалежності — 24 серпня 2023 року. Ми евакуйовували пораненого побратима з суміжного підрозділу. І тут щось прилетіло, навіть важко сказати що. Я отримав мінно-вибухове поранення. Спочатку здавалося незначне, але майже добу на позиціях пролежав: велися активні бойові дії й довелося чекати ночі для евакуації.

 

Що відбувалося після поранення?

Після цього мене відвезли у стабілізаційний пункт у Дружківці. Оглянули рану, витягли уламок, почистили судини. Нижню частину лівої ноги я не відчував тоді. Десь добу я провів у Дружківці, а потім мене перевезли до Дніпра. Тут мені встановлювали VAC-системи на лівому стегні. І під час заміни однієї із систем побачили, що вже немає чого рятувати… 

Під час поранення мені перебило артерію і виникло зараження крові. Тому врятувати ліву ногу не вдалося.

 

Як ви це пережили? 

Взагалі спокійно. Спочатку, звичайно, я тішився тим, що наче ногу не втратив... Але вже як сталося. Добре, що мене вдалося врятувати. 

 

Які були ваші відчуття напередодні поїздки до США на протезування?

Я дуже чекав на це! Налаштований був позитивно — дуже хотілося стати на обидві ноги. Навіть просто, щоб не так кидалося в очі те, що у мене немає ноги. На вулиці іноді діти підходять, дивляться, але всі з розумінням ставляться. 

Укотре ми висловлюємо подяку всім, хто підтримує українських військових під час протезування. Це наші партнери — фахівці клініки MCOP та меценат Вадим Столар.