Альона Панчук, дружина старшого сержанта Національної гвардії України Андрія Панчука, чекає на свого коханого понад 2,5 повномасштабної війни росії проти України. Востаннє вона розмовляла з чоловіком телефоном 21 березня 2022 року. Від 23 березня військовий офіційно вважається зниклим безвісти.
Андрій Панчук був серед перших, хто прийняв бій з ворогом у лютому 2022 року. У березні цього ж року чоловік вирушив на бойове завдання поблизу Мар’їнки та не повернувся. Ані підтвердження про загибель, ані звістки з полону рідні Андрія не отримували.
Дружина Альона, яка є учасницею психологічної програми підтримки “Невизначена втрата” на проєкті GIDNA, розповіла, як це — жити роками в очікуванні інформації про долю чоловіка на війні, які виклики доводиться долати у повсякденному житті та, що допомагає триматись у важкі часи.
Альоно, розкажіть, будь ласка, про ваше спільне життя з чоловіком.
Ми зустрічалися всього пів року, а потім Андрій зробив мені пропозицію. Тобто, поставив перед фактом: ми одружуємося. На той час я жила в Кельменцях, поблизу Чернівців. Після освідчення Андрій перевіз мене до свого міста — Чернівці. Коли знайшли житло, почали відразу планувати весілля. 21 вересня ми одружилися та повінчались.
Коли почалася повномасштабна війна, і я залишилась сама тут, в Чернівцях, рівень його піклування про мене, здається, злетів до небес. Він ніколи не виказував хвилювання, завжди розмовляв спокійно. Наказав мені обов’язково ходити в укриття. Перебуваючи на фронті, він дуже підтримував мене на відстані.
Де служив Андрій? Чи відомо за яких обставин зник ваш чоловік?
Андрій служив за контрактом у Національній гвардії України ще до повномасштабної війни. 2 лютого 2022 року він вирушив на ротацію до Мар’їнки, і мав повернутися у квітні-травні. Але так сталося, що 23 березня частина хлопців з їхнього підрозділу зникла безвісти.
Напередодні, 8 березня, Андрій був у Волновасі. Був дуже важкий бій — людський бій, стінка на стінку. 6 чи 7 березня він подзвонив мені та попросив, щоб я затрималася 8 березня трохи вдома перед роботою. Я спершу перелякалася, думаю, може планується обстріл чи захоплення Чернівців. Уже всім близьким передзвонила, щоб були насторожі. І ось, 8 березня вранці мені дзвонить кур’єр і каже, що для мене доставка квітів. І листівка прикріплена, дуже гарна… Белла її порвала з часом, але я склеїла.
Белла — собачка, яку Андрій приніс додому, коли їй було 3 місяці. Я йому дуже вдячна за це. Белла — це моя підтримка протягом цих 2,5 років. Вона постійно зі мною. Коли лиш побачить, що я плачу, відразу вискакує мені на груди та починає злизувати сльози. У Белли та Андрія була сильна любов, це була навіть більше його собака, ніж моя.
Альона, коли ви вирішили звернутися на проєкт GIDNA?
Я дізналася про проєкт два місяці тому і відразу звернулась. Я проходжу семінари гештальт-терапії, і наша наставниця давала гарні рекомендації спеціалістам GIDNA та рекомендувала звернутися на проєкт. І я наважилась, адже травма невизначеності сама по собі не зникає.
З ким ви працюєте на проєкті? Які ваші враження?
Я працюю з Наталією Присяжнюк. Мені надзвичайно комфортно з нею, я відкриваюсь. Я за своєю природою дуже закрита людина, мені важко довіритися комусь чи виразити емоцію. Нас, жінок, змалечку вчили терпіти, бути “зручною” для суспільства, внаслідок чого у дорослому житті ми часто нехтуємо власними потребами. З Наталею я можу поговорити про все, що мене турбує. І тоді приходить розуміння, що я нормальна і те, як я проживаю свої емоції, — теж нормально.
До терапії ви мали сумніви щодо цього?
Звичайно. Я собі вималювала, як має поводитися дружина безвісти зниклого — жити в постійному стражданні. Я навіть не могла вийти в кафе по чашку чаю, хоч як не вмовляли мене близькі.
А що б Андрій на це сказав?
Він мене добряче насварив би (сміється). Андрій мене завжди підштовхував більше насолоджуватися життям, більше собі дозволяти. Навіть його хлопці казали, що він ніколи не був песимістом, завжди усіх заспокоював.
А що б ви порадили іншим жінкам, які так само не наважуються на терапію з психологом?
Однозначно треба йти в терапію. Закриватися в собі — це не вихід, адже ми повинні жити, витягувати себе та близьких. Я була в тому психосоматичному стані, коли через постійне з’їдання себе зсередини, мене не покидали хвороби. Зараз ті 5 стадій горя, які я проходжу по колу вже 2,5 роки, мені даються дещо легше. Я знаю, як правильно вивести себе з критичного стану, як не впасти в глибоку депресію та як допомогти іншим.
На вашу думку, якою має бути підтримка суспільства родин зниклих безвісти військових?
Дуже хочеться, щоб хлопців згадували на рівні з іншими героями. Перша публічна згадка імен усіх захисників, що зникли на війні, відбулася лише влітку цього року. Прапор з іменами бійців підняли на Говерлу, як символ найвищої шани захисникам. Я теж взяла з собою на Говерлу прапор Національної гвардії, який Андрій привіз з ротації, і залишила його на вершині. Я хочу, щоб Андрій піднявся і побачив це.
Про культуру спілкування з близькими зниклих на війні та полонених.
Ще одна гостра тема, яка потребує висвітлення в українському суспільстві — культура спілкування з близькими зниклих на війні та полонених.
Альона Панчук розповідає, що короткі фрази, недбало кинуті знайомими чи подругами на кшталт: “Ну що, ти вже відійшла?”, “Та досить вже чекати, ти ж молода — шукай іншого!”, — змушують жінку весь день провести в сльозах, поглиблюючи почуття власної провини та безпорадності.
Важливо розуміти, що наше суспільство не навчене спілкуватися з людьми, які проживають невизначену втрату. Навіть якщо ви маєте добрий намір підтримати подругу чи знайому, яка переживає невизначену втрату, спершу все добре зважте: чи не нашкодять їй ваші слова?
Доцільною буде рекомендація фахівців, які зможуть підтримати вразливий психологічний стан жінки та допомогти їй сформувати внутрішню стійкість.
Жінки, які чекають на звістку від рідних, що зникли на війні або потрапили в полон, можуть отримати безоплатну допомогу психолога на проєкті GIDNA від фонду Future for Ukraine. Для цього необхідно заповнити заявку на сайті або зателефонувати за номером +38 (050) 909-88-81.
Досвід Альони та інших учасниць проєкту доводить, навіть попри невизначеність варто жити своє життя, адже ти цього гідна!
За час повномасштабної війни Україна повернула з російського полону понад 3500 наших захисників. Про це повідомив у своєму Телеграм каналі омбудсман Дмитро Лубінець. Але боротьба триває, тисячі українських родин досі чекають на звістку про рідних, які зникли під час бойових дій. На сьогодні понад 55 тисяч українських військових, цивільних громадян, а також дітей вважаються зниклими безвісти.
