Віталій Мізін — один із поранених у війні українських військових, яким допомагає фонд Future for Ukraine. Він отримав надважкі травми під час влучання ракети у військову частину. Дружина Юлія Мізіна розповіла Фонду, як це сталося і як їхня родина продовжує жити попри всі труднощі.
До війни Віталій із вагітною Юлією та сином жили у Черкасах. Чоловік займався меблями, але був військовим у запасі. У березні Віталій став батьком вдруге, а вже у квітні його призвали.
У травні Мізін навчав солдат у тренувальному центрі. Вони вже готувалися до виїзду на позиції, коли вночі 17 травня у їхню частину прилетіла ворожа ракета. Віталій прокинувся від того, що на нього щось сиплеться. І за секунду все обвалилося. Ракета влучила саме у їхню частину корпуса, почалася пожежа. Вижив тільки Віталій і двоє його товаришів.
Лише через 5 годин Мізіна дістали з-під завалів. Він встиг лише продиктувати номер дружини та втратив свідомість. “Там, під завалами, він уже попрощався з життям, попросив у мене вибачення і просто молив Бога, щоб швидше це все закінчилося. І мені здається, він так щиро цього просив, що Бог його врятував”, — розповідає Юлія.
Першу допомогу Віталію надали у Деснянському госпіталі та повезли до Києва. За два дні Юлія з місячним немовлям і старшим сином перебралися у столицю, щоб бути поруч.
“Ми кожен день їздили до тата у лікарню, нас не пускали. Ми просто ходили під вікнами, думали, де він може лежати”, — каже Юлія.
Чотири місяці лікарі не могли нічого обіцяти. Віталій втратив праву руку і ногу та отримав 60% опіків тіла, включно з правою частиною голови, яка обгоріла до черепа.
Лише зараз Віталій почав одужувати та вперше виїхав на вулицю. “Це свято! Тільки буквально тиждень назад ми почали виїжджати на балкон. Він старається перелазити самостійно на візок, — розповідає Юлія про лікування. — Вчиться користуватися однією рукою і однією ногою. Але вони також постраждали, бо ліве плече було все розтрощене”.
Наразі лікарі проводять Віталію фінальні операції на шкірі, а згодом — операцію на лівому плечі, яке неправильно зросталося.
Не дивлячись на невтішні прогнози лікарів, Юля з чоловіком щомиті боролися за його життя.
“Наші плани — поставити тата на ноги. За ці місяці лікарі навчили мене жити тільки одним днем, — каже Юлія. — Кожного дня ми встаємо з настроєм, що ми все зможемо, і зробити йому протези також. Але треба, щоб повністю зажила шкіра, на це може піти рік. Нам просто треба зробити Віталіка заново”.
“Мені треба на стільки його підтримувати, щоб він став ще сильнішим, ніж був. І щоб я знову була поряд і допомагала йому в усьому”, — з вірою каже Юлія.
Спільно з МОЗ фонд Future for Ukraine відправив родину Мізіних до лікарні у Гельсінкі. Ми покрили витрати родини на транспортування.
Щиро бажаємо Віталію одужання, а його родині — щасливого життя, не зважаючи ні на що.
Слава героям!
