У світі безперервних випробувань та надзвичайних викликів українські військові виявляють неймовірну силу та відданість у виконанні своєї місії — захисті нашої землі.
Один із них — Петро Кулик. Захисник наразі перебуває у Вашингтоні, де проходить процеси протезування та реабілітації. Про військове навчання у Німеччині, бойовий шлях Петра та його поранення читайте у нашому інтерв’ю.
Військовий родом із міста Ковель Волинської області. Був мобілізований до ЗСУ весною 2023 року. Петро має вищу освіту за спеціальністю інженера-технолога, яку отримав у Національному університеті «Львівська політехніка». Також він пройшов офіцерські курси в Одесі та був на навчанні у Німеччині, яке дало Петру багато практичних знань.
Куди вас направили після повернення з Німеччини?
У 80-ту штурмову бригаду на посаду командира взводу. Наша рота вже базувалася у районі виконання бойового завдання — село Костянтинівка, Бахмутський напрямок, Донецька область.
Як ви отримали поранення?
Це було під час виконання бойового завдання поблизу села Кліщіївка. Я був у евакуаційній групі. Це було на День Незалежності — 24 серпня 2023 року. Ми евакуйовували пораненого побратима з суміжного підрозділу. І тут щось прилетіло, навіть важко сказати що. Я отримав мінно-вибухове поранення. Спочатку здавалося незначне, але майже добу на позиціях пролежав: велися активні бойові дії й довелося чекати ночі для евакуації.
Що відбувалося після поранення?
Після цього мене відвезли у стабілізаційний пункт у Дружківці. Оглянули рану, витягли уламок, почистили судини. Нижню частину лівої ноги я не відчував тоді. Десь добу я провів у Дружківці, а потім мене перевезли до Дніпра. Тут мені встановлювали VAC-системи на лівому стегні. І під час заміни однієї із систем побачили, що вже немає чого рятувати…
Під час поранення мені перебило артерію і виникло зараження крові. Тому врятувати ліву ногу не вдалося.
Як ви це пережили?
Взагалі спокійно. Спочатку, звичайно, я тішився тим, що наче ногу не втратив... Але вже як сталося. Добре, що мене вдалося врятувати.
Які були ваші відчуття напередодні поїздки до США на протезування?
Я дуже чекав на це! Налаштований був позитивно — дуже хотілося стати на обидві ноги. Навіть просто, щоб не так кидалося в очі те, що у мене немає ноги. На вулиці іноді діти підходять, дивляться, але всі з розумінням ставляться.
Укотре ми висловлюємо подяку всім, хто підтримує українських військових під час протезування. Це наші партнери — фахівці клініки MCOP та меценат Вадим Столар.
