Історії незламних українських захисників

Знайомство з кожним із них — це ніби маленька можливість доторкнутися до життєпису нашої країни, який створюється тут і зараз. Їхні історії життя, бойового досвіду та поранень ніколи не залишають байдужими жодної людини з команди FFU. Їх просто неможливо слухати без затамовування подиху, сліз та безмежної вдячності за захист нашої держави. 

Сьогодні ми знайомимо вас із захисниками, які наступними летять до Вашингтону, а згодом розповімо більш детально про кожного з них. Уже зовсім скоро хлопці розпочнуть свій шлях до такого очікуваного і необхідного протезування.

 

Євген Калюжний

Військовий родом з міста Охтирки, Сумської області, батько 3 дітей. До повномасштабного вторгнення працював у пункті переробки деревини.

Був мобілізований у травні 2023 року, долучився до лав 67-ї окремої механізованої бригади на базі підрозділів Добровольчого Українського Корпусу «Правий сектор» (колишні «Вовки Да Вінчі») і направлений до Луганської області.  

Поранення отримав 20 липня 2023 року під час ворожого штурму позицій. В окоп, де знаходився військовий, залетіла граната і вибухнула прямо на його бронежилеті. 

Побратими одразу надали першу медичну допомогу постраждалому. Але через щільний і безупинний артобстріл на евакуацію Євгену довелося чекати аж 20 годин. У результаті поранення військовий втратив праву руку та ногу.

 

Олексій Дернов

У мирному житті Олексій був машиністом потягу, а коли почалося повномасштабне вторгнення він мав право на бронь від мобілізації відповідно до фаху. Втім вирішив піти добровольцем.

У січні 2023 року він потрапив до 37-ї окремої бригади морської піхоти. У червні цього ж року, під час виконання бойового завдання — штурму ворожих позицій, потрапив у ворожу засідку, довелося 4 км бігти від переслідування під щільним обстрілом. 

Спочатку захисник отримав кульове поранення в плече. Згодом після підриву міні поруч із ним, йому відірвало руку. Але Олексій не втрачав надії на те, що лікарі зможуть її врятувати і привіз з собою до стабпункту. На жаль, врятувати кінцівку не вдалося.

 

Сергій Волик

До війни захисник жив у Рівненський області, мав власну справу — невеличке СТО. Після початку повномасштабного вторгнення, у березні 2022 року, пішов добровольцем. 

Спочатку потрапив до 107-ї бригади ТРО, а згодом був переведений до штурмового батальйону «Айдар» на посаду сапера. 27 липня 2023 року під час допомоги пораненому побратиму сам отримав поранення. 

Унаслідок обстрілу військовий втратив руку. Через велику втрату крові мало не загинув. Його врятувало те, що один із побратимів вчасно це помітив і наклав йому третій турнікет на руку.

 

Петро Кулик

До лютого 2022 року у чоловіка не було військового досвіду, крім строкової служби в армії. Втім після мобілізації, навесні 2023 року, він встиг пройти офіцерські курси в Одесі та військове навчання у Німеччині.

Воював на посаді командира взводу у 80-й штурмовій бригаді, яка базувалася поблизу міста Костянтинівка на Бахмутському напрямку.

Під час евакуації поранених поблизу села Кліщіївка отримав поранення внаслідок ворожого обстрілу. Через активні бойові дії захисник пролежав із пораненням майже добу, поки його було евакуйовано. 

Він зміг самостійно накласти собі турнікет, а один з побратимів надав йому вже більш професійну першу допомогу. Це врятувало йому життя, проте захисник втратив ногу.

Завдяки отриманому FFU гранту від компанії «Пфайзер» (Pfizer) наші хлопці мають можливість проходити протезування та реабілітацію у провідній клініці MCOP у Вашингтоні! Дякуємо за допомогу нашим захисникам!