Олександр Голганов, Олег Кушко та Володимир Вахняк вирушили до Сільвер-Спринг у США, щоб пройти безоплатну програму реабілітації та протезування у Medical Center Orthotics & Prosthetics (MCOP). Програма реалізується коштом гранту Фундації Пфайзер, який також передбачає покриття витрат на проживання та логістику для військових.
Захисники воювали у різних бригадах, проте їх обʼєднують схожі історії. Усі троє отримали поранення на передовій і через інтенсивні обстріли були змушені чекати на евакуацію понад 10 годин. Це призвело до вимушеної ампутації. Протезування в подібних випадках може коштувати до 140 000 доларів.
Олег, Володимир та Олександр були рішуче налаштовані пройти протезування у США. Адже в кожного є бажання повернутися до нормального життя: самостійно пересуватися, займатися улюбленими справами, працювати та активно проводити час з рідними.
Військові поділилися своїми історіями життя та поранення, аби на власному прикладі показати іншим бійцям, які також пережили ампутацію, що головне — не здаватись! За допомогою якісних протезів можна повернутися до повноцінного життя!
Голганов Олександр
До повномасштабного вторгнення Олександр разом із дружиною та трьома дітьми жив у Кривому Розі. Понад 11 років працював на шахті “Ювілейна”, пізніше з дружиною займалися власною справою — проведення свят, квітковий магазин, кавʼярня. У грудні 2022 року Олександр Голганов був мобілізований на службу до 3-го механізованого батальйону ЗСУ.
18 вересня 2023 року військовий був на бойовому завданні поблизу села Андріївка Донецької області, де зазнав тяжкої мінно-вибухової травми, в результаті якої втратив праву ногу. “Зранку нас почали накривати артилерією та дронами. О 8:10 “вкид” з дрону прилетів позаду мене, уламки прилетіли мені у правий бік. На евакуацію довелося чекати 10 годин, тому ногу вже було не врятувати — почалася незворотна ішемія”, — пригадує Олександр день, коли отримав поранення.
Олександр понад усе мріє ходити та переконаний, якщо йому випав шанс жити — треба ним скористатися.
Кушко Олег
Олег родом з Львівщини. До великої війни працював на будівництві та на кузні. Коли почалося повномасштабне вторгнення, хлопець приєднався до ТрО свого селища Суховоля. Незабаром Олег дізнався про важке поранення старшого брата на фронті та, не вагаючись, купив квитки до Львова, і вже за три дні приєднався до новоствореного 33-го батальйону.
Потім військовий перевівся до 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади на Донеччину, де отримав перше осколкове поранення та після лікування швидко повернувся до служби. 28 червня 2023 року Олег, прикриваючи групу під час штурму поблизу Роздолівки на Донеччині, наступив на протипіхотну міну. “Мені відірвало пальці на правій нозі. Наклав собі турнікет, зрозумів, що «легкий» і почав потрохи повзти. Потім знову стався вибух. Я підняв голову і побачив, що ліва нога лежить в декількох метрах від мене. Побратим швидко наклав мені турнікети на обидві ноги, забандажував мене та витяг до групи евакуації”, — пригадує Олег день, коли отримав поранення. Військовий переніс понад 30 операцій, проте другу ногу врятувати не вдалося.
Після протезування Олег мріє купити собі будиночок на краю села, облаштувати його під свої потреби та створити сім’ю. А ще сподівається на більше розуміння та підтримки з боку суспільства до ветеранів з ампутаціями.
Вахняк Володимир
Володимир родом з Львівської області. До повномасштабної війни займався фармацевтикою. У вересні 2023 року був мобілізований на службу до 95-ї окремої бригади десантно-штурмових військ ЗСУ. Планував бути бойовим медиком, але довелося вести бій, обороняти Україну.
22 грудня Володимир отримав уламкове поранення від ворожої гранати, тримаючи оборону на Купʼянському напрямку. “Ми четвертий день тримали позицію, було дуже складно, велися важкі бої під постійним обстрілом. Коли уламками гранати мені пошкодило кістку та артерію на лівій нозі, я не розгубився та наклав турнікет, щоб не стекти кровʼю. На евак я потрапив за 5 годин. А через 11 годин вже був на операційному столі в Харкові, де мені ампутували ногу”, — розповідає військовий про своє поранення.
З моменту поранення Володимира пройшло близько шести місяців. За цей час чоловік одружився зі своєю коханою та планує створити велику родину. Володимир сподівається, що протез допоможе йому повернутися до повноцінного життя, працювати та вільно ходити на двох ногах.
Ми вдячні всім, хто підтримує програму протезування українських військових від нашого фонду, зокрема, меценату Вадиму Столару за всебічну допомогу у реалізації програми.
