До великої війни життя Олексія Дернова було сповнене цікавих подій і пригод. Він захоплювався історичним середньовічним боєм, працював машиністом потягу та мав бронь від мобілізації. Та з початком повномасштабного вторгнення відмовився від усього та пішов добровольцем на фронт.
Захищаючи нашу землю від окупантів, Олексій втратив руку і зараз проходить протезування та реабілітацію разом із трьома іншими важкопораненими військовими у клініці MCOP, у Вашингтоні.
Олексію, розкажіть як ви потрапили до ЗСУ?
Мене не могли призвати через бронь, як машиніста електропоїзда. Тож я вирішив піти добровольцем.
Хотів потрапити до «Азову», їздив до них проходити відбір і пройшов його. Але так сталося, що поки я дочекався остаточного рішення від них, мене вже забрали до морської піхоти. Тому у січні 2023 року я потрапив до 37-ї окремої бригади морської піхоти.
Ви проходили військове навчання за кордоном, розкажіть де саме та яке?
У Британії проходили загальновійськову підготовку і там здавали іспит із поводження зі зброєю. В Італії вчилися працювати малими групами.
Загалом отримали різні знання та навички. Наприклад, такмед багатьох і врятував, і мене зокрема. Як на автопілоті дістаєш турнікет, накладаєш його, затягуєш, перевіряєш. Це стосується і того, що після штурму ти навіть противнику маєш надати першу медичну допомогу.
Плюс, ми ще смуги перешкод проходили. Тебе повністю занурюють у атмосферу: встановлюють пастки, перешкоди, є навіть звукові колонки, щоб ми чули звуки вибухів постійно. Кидають гранати навчальні, стріляють холостими.
Розкажіть, будь ласка, як ви отримали поранення?
Було 25 червня 2023 року. Нас почали обстрілювати, близько 4-х кілометрів нам довелося бігти під прямими обстрілами. Було багато тих, хто одразу отримав кульове поранення, проте ми намагалися відстрілюватися.
Я спочатку отримав кульове поранення, а згодом потрапив під артобстріл — у мене прилетіла міна 120-го калібру. Окупанти стежили за нами з дрону, безперервно накривав обстрілом ворожий міномет і танк.
Ми все одно кілометр нашої землі зачистили. Але ж якою ціною?! Один мій товариш загинув, а три людини разом зі мною, це важкі 300-ті і ще 10 людей — це легкі 300-ті.
Побратими одразу надали вам допомогу?
Так, наклали турнікети. Сам навіть щось намагався робити: поки хлопці аптечку розпаковували, я вже знімав бронік і каску. Переклали мене на ноші і знову 4 км несли. Евакуацію ми чекали близько двох годин, через це один побратим загинув… Дорога назад була важка — бігли через ворожі окопи, лісосмугою.
Отямився я вже у Запоріжжі, ще й руку з собою свою привіз. Вона трохи висіла на шкірі, але потім повністю відірвалася. Попросив її замотати і на грудях віз — була надія, що пришиють. Лікар, який нас зустрів на стабпункті, сказав: «Ще й руку привіз… Зараз спробуємо пришити її».
Тоді я знепритомнів, а отямився вже без руки — її не було до чого пришивати. Нижня частина тулуба більш-менш була ціла, але кістки та м'язи дуже пошкодило уламками.
Якими були ваші емоції та думки, коли зрозуміли, що руку не вдалося врятувати?
Одразу після поранення я намагався ворушити правою рукою, але нічого не виходило. Дивлюся — рука висить. Ну, все! Перше, про що подумав — отримаю на горіхи від мами. Бо я ж їй не сказав, що пішов добровольцем. Ну знаєте, як матері, вона не захотіла б мене відпускати.
Потім спробував ногами ворушити, а вони не ворушаться. Найстрашніше було лежати і думати, що зараз може знову прилетіти і тоді мене прямо розірве.
Уже в госпіталі, через те, що був немобільний, у мене спочатку дві ноги не працювали, бо всюди були поранення — тоді мав важкі думки. Руки немає, ноги побиті, шлунок порізаний, уламок у печінці… Це тиснуло. Ще й друг загинув!
Зараз я вже можу спокійно про це говорити.
Ви були готові до поїздки у США на протезування?
Трішки хвилювався, бо далеко. Це ж новий світ, геть інша сторона Землі. Але це не від страху, а скоріше в передочікуванні. Радів так, наче мені років 16. Хотілося ще потрапити там на концерт улюбленого гурту Red Hot Chili Peppers!
Ви би хотіли повернутися до служби у ЗСУ?
Так, у мене є таке бажання. Я тільки не знаю, що зможу робити там після поранення. Треба буде дивитися, на що я буду здатен після протезування. Я розраховував, що можу стати за якийсь великий кулемет або працювати інструктором і викладати тактику бою.
Дякуємо всім, хто допомагає нашим захисникам повертатися до активного життя, і зокрема, меценату фонду Вадиму Столару!
