2025 рік для проєкту GIDNA став роком глибокої, складної та водночас надзвичайно важливої роботи. Роботи з тими, чий біль часто залишається невидимим для суспільства — із жінками, які постраждали від сексуального насильства під час війни або були його свідками, та з тими, хто живе в стані невизначеної втрати, чекаючи на рідних, зниклих безвісти чи з полону.
Це жінки, які втратили відчуття безпеки, довіру до світу і часто — право на голос. Жінки, які бояться осуду, не наважуються говорити про пережите сексуальне насильство, роками носять у собі провину, нав’язану суспільством. Це жінки, чиє життя зупинилося в очікуванні дзвінка, звістки, будь-якого знаку, що коханий, син або батько живий.
Сексуальне насильство, пов’язане з конфліктом (СНПК), розхитує, а деколи й руйнує базові опори людини. Багато жінок після пережитого зізнаються, що вони перестали довіряти людям і навіть собі. Страх осуду, стигматизація, фрази на кшталт «сама винна», змушують мовчати. Проте, лише проговоривши свій біль, можна знову жити.
Марина Кузьмин, психологиня проєкту GIDNA.Переживання досвіду насильства часто супроводжується не лише емоційним болем, а й відчуттям небезпеки, сорому, провини та глибокої дисоціації. Тому, моє головне завдання — створити простір безпеки, де жінка може поступово відновлювати відчуття контролю над своїм тілом, емоціями та думками. Через поступове виявлення та усвідомлення страхів і тривог жінки можуть побачити, що минулі події не визначають їхнього життя сьогодні. Кожен успіх, навіть найменший, як-от можливість говорити про травму без паніки — має величезне значення.
Серед усіх запитів GIDNA у 2025 році 58% — це запити, пов’язані з СНПК. Допомогу отримали 53 жінки віком від 18 до 46 років. Психологи проєкту GIDNA провели 841 індивідуальну сесію для жінок, постраждалих від насильства під час війни. Значна частка запитів — потерпілі від сексуального насилля, водночас є запити, коли жінка стала світком скоєного злочину, що є надзвичайно травмуючим для психіки. До нас звертаються жінки, які потребують не лише психологічної допомоги, а й допомоги для супроводження їх на допиті у слідчого. Шлях жінки, яка пережила сексуальне насилля, складний і довгий, і на цьому шляху їм важливо отримати підтримку та професійну допомогу, щоб крок за кроком зцілюватися від травми та повертати контроль над своїм життям.
Невизначена втрата — інший, але не менш руйнівний досвід. Це стан, у якому жінка перебуває роками, не маючи звістки про свою рідну людину: немає ні підтвердження загибелі, ані факту перебування в полоні. Це наче завмерти між двома світами та кожного дня вести внутрішню боротьбу між надією та відчаєм. Жінки не можуть прожити горе, тому що немає визначеності та завершеності, та й не дають собі на це право. Вони блокують емоції, тому що треба триматися, відкладають власне життя на потім, тримаються за надію і водночас виснажуються щодня.
Анастасія Кириченко, психологиня проєкту GIDNA.Під час роботи з жінками, які проживають невизначену втрату, я бачу, як важливо допомогти їм зберігати здатність продовжувати жити, крок за кроком відновлюючи рух життя, навіть коли все навколо завмирає в очікуванні новин про близьких. Моєю задачею часто стає допомогти їм не втратити контакт із собою, зі своїми почуттями та потребами. Непросто бути поруч із чужим болем, який не має завершеності та визначеності, але саме ця присутність і підтримка створює для жінки простір, у якому вона може поступово відновлюватися.
42% запитів GIDNA у 2025 році пов’язані з невизначеною втратою. Допомогу отримала 41 жінка віком від 21 до 78 років. Усього було проведено 606 індивідуальних і 16 групових сесій. Саме групова робота є дуже підтримуючою та ефективною для жінок, які переживають невизначену втрату.
Ці цифри — не просто статистика. Це сотні годин розмов, підтримки, ніжного та терплячого повернення до життя. Саме так працює GIDNA — обережно, професійно, з повагою до кожної історії.
Анна Грубая, керівниця проєкту GIDNA.У 2025 році ми побачили стрімке зростання запитів — і це не лише про масштаби війни, а й про зростання довіри до проєкту. Жінки починають говорити і думати про те, що хочуть звільнитися від тягаря травми, аби дихати на повні груди. Це дуже крихкий, але надзвичайно важливий процес. У 2026 році ми плануємо розширювати команду, посилювати роботу в групах з жінками, а також працювати ще активніше зі стигмами у суспільстві, бо мовчання не лікує, а підтримка — так.
Ми щиро дякуємо кожному, хто підтримує проєкт GIDNA. Завдяки вам українські жінки отримують шанс повернути опори, сенси й віру в життя. Бо кожна з них є важливою для своєї родини, для суспільства і нашого спільного майбутнього.
